Іран розглядав можливість удару по морському порту України у відповідь на удар по іранському судну, але інтенсивні дипломатичні зусилля дозволили стабілізувати ситуацію. Про це 29 липня 2026 року повідомило видання New York Times із посиланням на анонімних іранських і західних посадовців.
Офіційні контакти Києва та Тегерана
28 липня 2026 року в. о. міністра закордонних справ України Андрій Сибіга провів телефонну розмову з іранським колегою Аббасом Арагчі. Сибіга заявив, що всі дії Києва спрямовані лише на захист України від російської агресії і «ніколи не мали на меті атакувати цивільні судна чи людей». Арагчі підтвердив, що українська сторона запевнила його у ненавмисному характері удару і відсутності прагнення до ескалації. Водночас глава МЗС Ірану заявив, що вимагає відшкодування збитків, але зазначив, що Тегеран не прагне ескалації.
Передумови та позиції сторін
За словами деяких посадовців, Іран випустив би по Україні балістичну ракету з невеликою боєголовкою, щоб зробити «символічний жест», але завдати відносно невеликої шкоди. Ймовірною ціллю розглядали один із чорноморських портів України. Міністерство закордонних справ Ірану звинуватило Україну в нападі на своє торговельне судно в Каспійському морі, де, за твердженням іранської сторони, один моряк загинув і ще один зазнав поранення. Президент України Володимир Зеленський підтверджував удари безпілотниками в акваторії Каспійського моря в ніч проти 25 липня, заявивши, що йдеться про судна, які були «залучені в транспортуванні військових вантажів з Іраном, та військовий корабель».
Аналітичний контекст
Аналітик Мехді Рахматі, близький до іранського уряду, заявив, що хоч деякі іранські політичні діячі закликали до удару по Україні, інші радили проявити стриманість. За словами українських чиновників, Москва передавала Тегерану супутникові знімки американських баз на Близькому Сході. Зеленський заявив про готовність надати розвіддані щодо підтримки Росією Ірану у його протистоянні зі США.
Залишити відповідь